У нормальних умовах ємність сечового міхура дорівнює 500 мл. При великому водному навантаженні (наприклад, вживання 1.5 – 2 літрів рідини одноразово) і відсутності можливості зробити акт сечовипускання сечовий міхур може вмістити до 1.5 літрів сечі. Скільки сечі в нормі повинно виділятися на добу читайте тут https://gitagrad.org.ua/skilki-sechi-v-normi-povinno-vidilyatisya-na-dobu. Особливо виокремлю, що ця ситуація для сечового міхура не нормальна – для того щоб компенсувати наростаючий тиск і запобігти розриву стінки, сечовий міхур починає «скидати» надлишки сечі назад у сечоводи і відповідно в нирки (виникає рефлюкс сечі) – це може призвести до тяжкого захворювання. – Запалення нирок (пієлонефрит).

Види порушень позивів на сечовипускання

У нормі відчуття позову на сечовипускання виникає при заповненні 23 сечового міхура. При циститі чи простатиті, гіперактивному сечовому міхурі, сечокам’яній хворобі поява у сечовому міхурі навіть мінімальної кількості сечі (50 мл) призводить до появи позиву – вони стають частими, малими порціями.

При тяжкому перебігу гострого циститу або простатиту, «вклинення» каменю в шийку сечового міхура (вхід в уретру), аденомі простати, пухлини сечового міхура, міомі матки позиви можуть виникати навіть за повної відсутності сечі в сечовому міхурі. Це «хибні» позиви чи позиви без сечовипускання.

При цукровому діабеті, серцевій недостатності та хронічній нирковій недостатності часті позиви на сечовипускання супроводжуються виділенням великої кількості сечі (поліурія) при кожному сечовипусканні.

У нормі позив контролюємо, тобто. Чоловік або жінка можуть якийсь час терпіти, підшукуючи можливість для сечовипускання. Якщо позив набуває наказового характеру (імперативний), тобто терпіти неможливо і потрібно спорожнити сечовий міхур тут і зараз – це показник достатньої сили патологічного процесу (при циститі, простатиті, сечокам’яної хвороби).

У нормі позив безболісний і зникає після акту сечовипускання. При циститі або простатиті, сечокам’яної хвороби позив може супроводжуватися болем, печінням або відчуттям дискомфорту. Крім того, він може зберігатися якийсь час після сечовипускання – пацієнт, за його словами, «не виходить із туалету».

Якщо порушення позивів до сечовипускання (часті, малий обсяг сечі, що виділяється, або повна її відсутність, наказовість характеру, болючість або збереження після сечовипускання) періодично то з’являються, то зникають, це говорить про чергування періодів загострення і ремісії. Якщо ці симптоми стали постійними це говорить про «стабілізацію» хвороби, і відповідно до гіршого прогнозу.

Довгострокові порушення позивок до сечовипускання говорять про вже давно існуючу хворобу. Причому чим більше часу є ці порушення (більше 6 міс.) тим складніше їх прибрати в процесі лікування.

Причини порушень позивів до сечовипускання

• цистит або простатит
• гіперактивний сечовий міхур
• мочекам’яна хвороба
• аденома простати
• пухлина сечового міхура
• міома матки

Лікування порушень позивів до сечовипускання

Для того, щоб вилікувати порушення позивів до сечовипускання, необхідно звернутися за консультацією до уролога. Уролог проводить обстеження для виявлення причин, що спричинили ці порушення. Спочатку визначається причина захворювання та ставиться діагноз, а лише потім призначається лікування. Лікується хвороба загалом, а не кожен симптом окремо (так зване патогенетичне лікування). Саме цей шлях дає максимальну результативність.